Світові джерела рицини
Історія використання рицини сходить до часів стародавнього Єгипту (3000 до н. Е..). Залишки насіння виявлені при проведенні археологічних робіт в давньоєгипетських похованнях. У Єгипті касторове масло служило основою для мазей і кремів. Єгиптянам було відомо і про проносних якостях касторової олії, вони використовувалися в релігійних ритуалах.
Дикоросла рицина ісользовалась в давнину у всій Північно-східній Африці. Її використовували як косметичний засіб широкого профілю,- воно прикрашало (блиск і гладкість), захищало шкіру від дрібних ран і подряпин, володіючи протидії бактеріальними властивостями. Африканці навіть готували на касторовій олії - теплова обробка знешкоджують отруйні та проносні властивості масла. Масло використовувалося для обробки шкір і шкіряних виробів.
Огорожі з рицини висаджувалися навколо селищ і плантацій. З Африки рицина распростанени на Близький Схід і по узбережжю Середземного моря. Назва "Рицина" (Рецінус, лат. Кліщ) було дано римлянами, за подібністю насіння з комахою. Рицина згадується в Біблії, у Геродота, Діодора, Плінія.
В Індії, Іраку і Персії Рицина була окультурена і піддалася селекційному відбору. Араби вивели сорти з найбільш стійкі до посушливого клімату, з підвищеним вмістом олії і з розтріскується коробочками.
В Індії касторове масло швидко стало популярним. Його використовували в косметичних, медичних цілях, а також для освітлення.
Подальше распростроненіе по світу рицина отримала благодяря розвитку колоній. Рицина поширилася в Європі та Америці. Потрапивши в підходящі умови в центральній Америці рицина швидко рапростарілась і здичавіла.
Англійці постачали клещівіну до Англії вже в XVIII столітті. Де благодяря промислового розвитку було відкрито безліч нових застосувань. Як машинного масла, при вичинки шкір, виробництві мила, косметичної та парфумерної промисловості.
У Росію рицина потрапила тільки в XIX столітті. Індійську рицину привіз один дипломат в Персії. Її стали культивувати в регіонах Поволжя, Північного Кавказу і Краснодарського краю. Але промислових масштабів культивування не спостерігалося аж до 1916 року, рослина вирощувалося в приватному порядку, а більшу частину потреби в касторки покривали засчет імпорту. Після революції рицина вирощувалась на Північному Кавказі і в Південній Україна до Великої вітчизняної війни, коли Рицина відійшла на третій план і посіву були скорочені.